16 хвилин проти насильства

Марина Габа – перформерка, артивістка (Дніпро, Україна)
16 хвилин проти насильства
Марина Габа – перформерка, артивістка (Дніпро, Україна)

Ми зустрічаємось біля води – місце обрала Марина. Перше, що впадає мені в очі – аж ніяк не яскраві і довгі дреди, а її посмішка – яскрава, легка і якась своя. Сукня та літня куртка, на спині великий рюкзак – звичайна дівчина. Поки йдемо, я мовчу, а вона каже про воду. Марина любить воду. Навіть свій псевдонім «Габа» взяла із цієї стихії: на закарпатському діалекті української мови він означає «хвиля».


Кожен листопад п'ять років протягом 16 днів Марина Габа знімає шістнадцятихвилинні відеоролики та викладає на Youtube. Ці перформативні рефлексії, як сама Марина називає свої перформанси – спроба протидії культурі насильства та її внесок у міжнародну кампанію – 16 днів активних дій щодо протидії гендерно-мотивованому насильству, яка триває 25 листопада по 10 грудня.
вразливість
Шматочки битого дзеркала лежать на деку. Деко стоїть на підлозі. Марина Габа лягає на ці биті уламки, на це деко. Лежить на боці, повсякденно крутить один з осколків у руках, розглядає. Підводиться, щоб перевернутись і лягти на спину. Потім на живіт. Потім на інший бік. Встає. Накриває лист рушником із зображенням міста в дзеркальному відображенні.
16 дней боли_14 день/16 днів болю_14 день/16 days of pain”
Перформанс 16 днів проти насильства, 2019

– Мої перформанси – демонстрація вразливості, таке непряме показування буденності насильства та самотності у ньому. Я реагую на легітимність насильства, яке відбувається постійно.

Не все, що я показую, я переживала сама. Насильство у контексті «жінка-чоловік» – ні. Але є спільне поле насильства, де ми всі живемо. У дитинстві я стикалася з насильством через свій зовнішній вигляд. Але тоді не сприймала це як насильство. Швидше: «Зі мною щось не так, це просто тому, що я дивна.» А потім я відвідала подругу за кордоном, де на мене ніхто не дивився. І тоді усвідомила, наскільки до мене (в Україні прим. авторки) пекуча увага: вона може не промовлятись, але вона відчувається, вона пече шкіру.

Коли я весь час у цьому знаходжусь, мої когнітивні штуки, емоції – постійно про захист. Нема почуття безпеки. Почуття безпеки – це взагалі не та штука, яка є у нас, пострадянських людей. Постійно якась боротьба, нічого не стабільно.
Вибір
Відео з першим перформансом Марини Габи в рамках 16 активних днів проти насильства щодо жінок було заблоковано Youtube за порушення правил щодо шкідливого та небезпечного контенту. У ньому Марина Габа жує цвяхи.

16 дней боли_1 день/16 днів болю_1 день/16 days of pain”

Перформанс 16 днів проти насильства, 2018

– Але мій перший «перформанс» був дев'ять років тому, коли мене затримали біля університету. Тоді ж я особисто зіткнулася з насильством, яке мене сильно вразило.

У нас була лекція з екзистенційної філософії, на якій ми обговорювали цитату Сартра: «Вибираючи себе, вибираємо людство?» Після лекції приїжджав прем'єр-міністр України, і всі входи до будівлі університету зачинили. А я пішла додому сходами, якими не можна ходити, через вихід, яким не можна було користуватися. На вулиці крикнула «Слава Україне! Дніпропетровщина вітає! Дякую». Тут же до мене підійшли кілька чоловіків, повели до машини для затримання, я наслухалася: «наркоманка, обкурилася чи що». Я сказала: «Так» , лягла на землю. Мене забрали до ділянки на кілька годин. Наступного дня в університеті викладач спитав мене, навіщо я це зробила. Я відповіла: «Я обрала себе».
Тоді ж я особисто зіткнулася з насильством, яке мене сильно вразило
Тоді ж я особисто зіткнулася з насильством, яке мене глобально вразило
Тепер я не пояснюю свої перформанси. Мої слова тут не потрібні: протягом 16 днів я щодня роблю якусь дію. Під моїми відео є текст: не про перформанс, а про «16 днів протидії насильству». Текст той самий, дії різні. Тому що людей можна травмувати по-різному.

Марина навчалася у радіотехнічному коледжі. Після нього хотіла вступати на журфак, але в останній день подачі забрала документи та подала на філософський факультет.

До перформансу прийшла за часів Євромайдану. Тоді Марина брала активну участь у протестах, потім переключилася на фемповістку. У 2017 році тпобувала на воркшопі відомої перформерки Мерилін Арсем. Одна з її робіт, у якій Мерилін 100 днів робила перформанси – особливо надихнула Марину. І пазл склався. Вона почала робити проект «16 днів без насильства» під псевдонімом «Марина Габа»

Я взагалі з тієї епохи, коли інтернет тільики з'являвся і зашкваром було підписуватися своїм справжнім ім'ям. Зараз люди не спілкуються, якщо в тебе нікнейм, несправжнє ім'я. Фейк якийсь, даа, ніби справжнє ім'я – це не фейк, – каже Марина з усмішкою та сарказмом.
Біль
Марина Габа сидить на підлозі, поруч – купа цвяхів, вона бере скотч, прикріплює до нього цвяхи, клеїть собі на шию, лягає спиною на цвяхи, що залишилися. Намотує скотч, що залишився, собі на шию. Приклеює себе до підлоги. Намагається крутити головою.
“16 дней боли_9 день/16 днів болю_9 день”
Перформанс 16 днів проти насильства, 2018
– Думаю, що я живу в такій культурі: типу, страждати – це добре. Якщо ти щось отримуєш без страждання – це на кшталт незаслужено. Кому легко дається, той біль не нюхав... Я думаю, це дуже шкідлива установка. Ну не нюхав болю – і добре, давайте порадіємо за людину!
Думаю, що я живу в такій культурі: типу, страждати – це добре
Думаю, що я живу в такій культурі: типу, страждати – це добре
Якщо є ідея, я не дуже переймаюся частинами свого тіла, які можуть бути задіяні. Може здатися, що мої роботи для підтримки паттерна страждання. Але я так обрамляю: з цього можна вийти, і до цього не повертатися. Біль для мене – етап очищення та звільнення. Потрібно прожити його, побути у цьому процесі, а потім перейти до наступного. Як нежить: коли треба почистити носа, щоб дихати.
Незахищеність
Дівчина стоїть на березі річки. У воді лежить дзеркало. Вона підходить до води і намагається дістати дзеркало. Опускає руки і дивиться в дзеркало через хвилі. Відходить. Підходить знову, дістає дзеркало, дивиться на нього. Знову відходить і підходить. Намагається поставити дзеркало, сперши його на дошку. Не виходить. Намагається закопати його в пісок у воді так, щоб воно стояло – не виходить. Тримає дзеркало. Виймає дзеркало з води, кладе поруч, миє його річковою піною.
16 дней боли_12 день/16 днів болю_12 день”
Перформанс 16 днbd проти насильства 2017
– Зараз я частіше роблю перформанси у закритому просторі. Але навіть у публічному місці мені здається, що я одна. Що якщо щось трапиться, за мене ніхто не заступиться. Це не про самотність, це про якусь групову взаємодію.

Перформанс у громадському просторі – показник вільного суспільства. Але все ж таки в Україні я можу висловитися публічно.
Але навіть у публічному місці мені здається, що я одна
Але навіть у публічному місці мені здається, що я одна
Якось я проводила перформанс біля торгового центру. Охоронець хотів мене вивести звідти. Але зі мною була моя подруга, яка наполегливо пояснювала йому, що я роблю і навіщо. І перформанс стався. Цій подрузі важко спілкуватися з людьми. Вона пішла на компроміс зі своїми ментальними настановами, вийшла із зони комфорту, щоб допомогти і тому що цінує мої роботи. Це дуже важливо для мене. А траплялися випадки, коли незнайомі люди підтримували: дорослі і навіть діти.
Самотність
Пам'ятник Слави у Дніпрі. Жінка на постаменті, як і у багатьох містах України – Батьківщина-Мати. Марина Габа прийшла до монумента з відерцем різнобарвної дитячої крейди. Стояла, дивилася на неї, а потім написала: «Ма, а ми скоро підемо?»
Перформанс Марини Габи
– І коли вже спускалася вниз із цього постаменту, все повторювала: «Ма, а скоро ми підемо». Батьківщина-мати кличе, а дитині важливо, щоб із нею грали, любили. «Мам, ми скоро підемо» – я ж розумію, так, умовно, ця мама не спуститься, ніколи.

Говоримо про будинок. Марина згадує своє рідне місто Дніпро, посміхається. Багато міст України змагаються за статус «хто буде першим». А у Дніпрі знайшли вихід і кажуть так: «Ми ще не перше, але вже й не друге місто». Маючи на увазі, що ще не виграли, але ще не програли.
А ще в Дніпрі два сонці – одне справжнє, а інше – штучне, завжди висхідне. У будь-який час дня та ночі, у будь-яку погоду мешканці та мешканки міста можуть побачити світанок. І згадати про світло у собі.

Я б не хотіла, щоб люди жили в будинках, наповнених насильством, болем, самотністю. Коли люди не самі це обирають. Мені б хотілося, щоб у будинку превалювала логіка ніжності та турботи.
Я б не хотіла, щоб люди жили в будинках, наповнених насильством, болем, самотністю
Я б не хотіла, щоб люди жили в будинках, наповнених насильством, болем, самотністю
Авторка: Даша Чурко
Мінськ – Київ
Поделиться:
Читайте також: