Теплична Ганна
Слов’янська бунтарка, яка бореться за можливості для молоді

Ганна Авдіянц - засновниця платформи ініціатив «Теплиця», Слов'янськ (Україна)
Теплична Ганна
Слов’янська бунтарка, яка бореться за можливості для молоді
Ганна Авдіянц - засновниця платформи ініціатив «Теплиця», Слов'янськ (Україна)
Ганна видихає на 14 поверсі свого будинку. На руках у неї заспокоївся від страху висоти її молодший 4-річний син Леон — обидвоє дивляться на вітряки сусіднього
від Слов’янська Райгородка.

— В 2014 році тут, на даху, сидів снайпер, — монотонно каже Ганна, не відриваючись від вітряків. — «Зєльоний чєловєчік».
— Де «зєльоний чєловєчік»? — Леон різко схоплюється і дивиться на Ганну.
— Та вже його нема, Леон, — розпливається в усмішці жінка.
— Ааа, я його бачу. Вон там, — Леон навмання тикає пальцем у сусідній будинок.

Ганна мовчить і дивиться на вітряки. Вона прожила кілька життів.
Третє життя Ганни
— Так, може, мені макіяж зробити? — у Ганни тільки брови злегка підфарбовані. Не дочекавшись відповіді, вмить вилітає з кімнати. У приміщенні залишається відголос її хриплого сміху. Ганна літає кімнатами громадського простору «Теплиця» як кіт з мультфільму «Том і Джері»: ось вона тут, за секунду — вже деінде. Ось Ганна знову тут — повертається до кімнати з кавою у паперянці і падає на червоний шкіряний протертий до білого нутра диван.

— Цей диван багато пройшов, переїжджав з нами у кожне нове приміщення «Теплиці», — на бірюзовій футболці Ганни великими буквами виведено «Happy Thoughts all day everyday». Ганна здається світлою: біла шкіра майже зливається з білими стінами простору, очі — світло-світло-зелені, що бірюзова спідниця та футболка були їм майже в тон. Темнюще волосся де-не-де помережене білими пасмами.
Ганна Авдіянц керує громадським простором «Теплиця» у Слов’янську. Центр створили у 2015 році. Як каже Ганна, це місце для громадських ініціатив: хочеш провести майстер-клас з вишивання бісером — проводь. Хочеш організувати велопарад — будь ласка. Не хочеш нічого організовувати — приходь на будь-який захід і розважайся. Ідея проєкту з’явилася у купе поїзда, коли вона із друзями поверталися зі Львова: тоді у Краматорську відкрили простір «Вільна хата», і Ганна повірила, що подібне місце можна створити і у Слов’янську.
— Після цього ми поїхали у Краматорськ, щоб подивитися, як влаштована «Вільна хата». А Коля Дорохов, керівник простору, каже: «Ви не одні такі, хто хоче створити простір у Слов’янську», і розповів про слов’янських активістів, які до нього теж приїжджали. Я знала їх, але не мала контактів. Кажу: «Ну, давай їх номери телефонів». Одразу сіла телефонувати і домовлятися про зустріч.

Ганна хотіла зробити життя в місті яскравішим і використати для цього усі наявні можливості.
Друге життя Ганни
Слов’янськ змінився 12 квітня 2014 року, коли місто захопили проросійські сили на чолі з Ігорем Гіркіним. З цього часу і до 4 травня 2014 життя Ганни перетворилося у біганину з 2-річним сином Гаріком на руках між телевізором та комп’ютером — так жінка намагалася відслідкувати усі події, що відбувалися в місті. По двору Ганни їздила «Нона» (самохідна артилерійська гармата), а всередині наростала злість.

Життя переломила прогулянка із сином Гаріком та чоловіком Олександром до Соборної площі, де сім'я мала зустрітися з подругою. У той день дівчата на роликах тишком роздавали стрічки із українським стягом та прапором Євросоюзу. Ганна причепила стрічку до сумки, і сім'я попрямувала до дитмайданчика. Стрічку вгледіли журналісти і почали розпитувати, чи Ганні не страшно. Поки Ганна коментувала, чоловіки зі зброєю оточили її, Олександра, Гаріка, їх подругу та журналістів. Олександр зняв і сховав стрічку в сумку, а Ганна ніби прозріла: своєю позицією вона наражає сина на небезпеку.

4 травня Ганна вирішила виїхати у сусіднє село Черкаське, звідки вона родом і де досі живе її мама. Чоловік залишився у Слов’янську, бо відчував себе потрібним там.

— 11 травня ми святкували День народження Гаріка, а вони референдум влаштували. Зіпсували свято! — жартуючи, Ганна тамує біль.
Більшість друзів, знайомих та навіть родичів виявилися по ту сторону барикад. Думаєш, що ти сама
Більшість друзів, знайомих та навіть родичів виявилися по ту сторону барикад. Думаєш, що ти сама
Коли місто звільнили, Ганна не змогла одразу повернутися. До вересня їздила до чоловіка у Слов’янськ як у гості. Таку реакцію пояснює відчуттям самотності, яке накрило її в окупації:

— Більшість друзів, знайомих та навіть родичів виявилися по ту сторону барикад. Думаєш, що ти сам.

До того ж, Ганна почала займатися активізмом у Черкаському — з мамою організувала вивіз сміття.

— Я односельчанам казала: ви ж так хочете незалежності, так організуйте її. Бо незалежність — це вміння облаштувати собі нормальне життя.

З села Ганна виїжджала у Слов’янськ на свята: 1 вересня почула лінійку без гімну, а День міста, 6 вересня, зустріла без вишиванки. Повертатися у цю атмосферу не хотіла, але її запросили зустріти делегацію від USAID (Агентство США з міжнародного розвитку, яке фінансово допомагає іншим країнам), яка тоді приїхали домовлятися про перший грантовий проєкт у Слов’янську — ремонт дитячого садочку, куди ходив Гарік і куди потрапив снаряд.
Третє життя: після окупації
Після повернення до міста Ганна розпочала свій «шлях художника»: прочитала книжку Джулії Кемерон з однойменною назвою, у якій йшлося про важливість «побачення з собою». Проводила час на самоті у людних місцях: водила себе на каву і в кіно.

Пізніше відвідала арт-мобілізацію — захід, де учасники розмальовували екосумки. Потім взяла участь у Форум театрі — у рамках вистави «актори» рефлексують на якусь соціальну проблему. Коли поверталася із командою з вистави до Слов’янська, в поїзді придумала створити молодіжний центр, як у Краматорську.

— По суті, все почалося з книжки, яка просто змушувала мене шукати якісь події для побачення з собою. Можливо, заради побачень і виникла ідея «Теплиці» — щоб з’явилося місце для культурного розвитку.

Активістка керувалася фразою «якщо не ми, то хто», яку переробила на слов’янський манер: «якщо ми не будемо щось робити, то прийдуть „зелені чоловічки“ і всьо за нас порєшают». Під цією агідою активісти Слов’янська створили власний центр.
Якщо ми не будемо щось робити, то прийдуть «зелені чоловічки» і всьо за нас порєшают
Якщо ми не будемо щось робити, то прийдуть «зелені чоловічки» і всьо за нас порєшают
«Теплицю» складали як пазл: хтось мав приміщення, у когось нуртували ідеї, хтось був досвідченим у роботі з грантодавцями — всіх їх зібрала Ганна і про «Теплицю» розповідає у множині — ми. Керівницею «Теплиці» є лише на папері, на практиці — з колегами спілкується на «ти», годує їх як мама і обговорює з ними відпустки як подруга.

Діяльність «Теплиці» розпочали з лагідної українізації. «Лагідна українізація» в розумінні Ганни — показувати можливості, які дає Україна. Не нав’язувати любов, а давати вибір. Порівнювати: «ось ви бачили життя, яке було у 2014. Таким життям зараз живуть за 100 км у Донецьку. А ось подивіться, яка Україна». Розпочали з мінімального: відремонтували лавки у подвір'ях, проводили одноденні хакатони для пошуку ідей, реставрували дошки об’яв, створили парклети, намалювали мурали, розфарбували міжбудинкові арки, ба навіть розробили проєкт розвитку велоструктури міста, а також організували поїздки до Києва та Львова.

Ганна вважає: однією з причин, чому почалася війна, є те, що люди не бачили іншого життя, а тому не знали, що відбувається в інших регіонах країни і вірили тому, що скажуть по телевізору. Півтори тисячі гривень на місяць, російські канали, стабільність — і все окей. Ніхто не думав змінювати життя міста, не думав, що має вплив. Максимум, який могли зробити мешканці Слов’янська до війни, — прибрати у себе в під'їзді. На суботник вийти. Побілити стовбури дерев. Зібрати листя і спалити його.
Перше життя Ганни
Здається, Ганна Авдіянц завжди була такою, — рішучою і з проукраїнськими цінностями. Але згадує, що проявляти бунтарський дух почала лише у 9 класі, коли всередині неї вирував максималізм, і Ганна не могла визначитися, що їй робити. Грозилася, що після 9 класу піде в ПТУ вчитися на перукаря, хоча її мама не вважала це за освіту.

— Кінець 90-х. Батько пішов з сім'ї, а родина брата не дозволяла йому з нами спілкуватися. Мама сиділа без роботи, а тому думала тільки про те, як заробити кошти і щось дати мені. А я думала про те, щоб вона поговорила зі мною про мої підліткові проблеми. Ось тому я і почала бунтувати абсолютно проти всього.

У 10 класі Ганна ходила лише на ті предмети, якій їй подобались. Носила яскравий макіяж та короткі спідниці з обтягуючими напівпрозорими кофтинками без бюстгальтера.

— Я розумію себе ту — просто хотіла бути комусь потрібною, щоб мене помітили, звернули увагу. Вдома ніхто не мав до мене діла, лишалася тільки школа.
Заспокоїти Ганну змогла Галина Петрівна, класна керівниця Авдіянц. Бунтівну енергію дівчини вчителька скерувала у творчість, і Ганна почала організовувати заходи у школі. В 11 класі старшокласниця Ганна перестала носити прозорі кофти. Однак після випускного Авдіянц все одно віднесла документи в училище — на перукаря.

— Я ж хотіла, чого вони мені заважали, — піднімає брови і стинає плечима, ніби виправдовується за свій вчинок. — Провчилася 3 місяці, пішла на практику, і залишилася працювати. Після 4 років роботи зрозуміла, що потрібна вища освіта.

Вступила у Донбаський національний педагогічний університет у Слов’янську на хореографічне відділення. 4 роки бакалавру, магістратура, аспірантура та наукова робота по естетиці хореографічного танцю.
Я розумію себе ту — просто хотіла бути комусь потрібною, щоб мене помітили, звернули увагу
Я розумію себе ту — просто хотіла бути комусь потрібною, щоб мене помітили, звернули увагу
— Я в перукарні танц… — Ганна запинається, щоб мозок опрацював заміну слова «працювала» на «танцювала». — В перукарні ТАНЦЮВАЛА. Мені казали: «Ти стоїш, і видно, що танцюристка». Я ногу завжди виставляю в бік.

Сидячи на фдивані, Ганна витягує праву ногу в бік — і на мисок. Світла спідниця з бірюзовими ялинками спадає з ноги і оголює спортивні гірські босоніжки, з яких визирають пальці з яскраво-салатовими нігтями.

У 2012-му Ганна пішла у декретну відпустку і завершила свою перукарську кар'єру, чим заробляла під час університету. Планувала викладати в університеті хореографію після закінчення аспірантури, але все змінила війна.
Третє життя: фундамент для інших
— Мене звати Ганна Авдіянц. Я сама родом з села Черкаське. Коли тут створили молодіжний центр, але він не працював як належне, я не змогла пройти повз, — жінка стоїть обличчям до волонтерів, які зібралися розробити стратегію розвитку просторів у Черкаському та Олександрівці.

Нині команда платформи ініціатив «Теплиця» працює з волонтерами над стратегією розвитку інших молодіжних центрів Донеччини.

— За нашим прикладом у Донецькій області створили сто соро-ооо-к (140) молодіжних просторів. В кожному селі! Тепер працюємо і над розвитком цих просторів — навчаємо їхніх волонтерів ініціативності та організації.

Починалося все з майстер-класів, для яких Ганна залучала своїх знайомих. Розмальовували писанки, плели мандали. Запрошували населення через соціальні мережі. Там же і назву обирали — всім Слов’янськом.
— Через назву хотіли передати, що тут відбуватиметься. Вирішили, що тут зростають. Тому «Теплиця» — зрощення здорової молоді, вирощування ідей. Пізніше запустили хештег #teplo для соціальних мереж, бо головний відгук від людей: «У вас тепло».

Мешканці ж міста будь-яку подію пов’язують саме з «Теплицею», навіть якщо платформа до неї не причетна. Звикли, що звідси йдуть усі ініціативи.

Також Ганна організувала програми мобільності — екскурсії для дітей в інші міста — аби показати школярам іншу Україну, де вони можуть вчитися, жити та втілювати свої плани. Однак спочатку мала перебороти страх батьків, які вважають, що ми — секта.

— Нам доводилось пояснювати, що ніхто у них квартиру не забере. Батьки дітей вважали, що лише секта може безкоштовно возити на екскурсії. І все тягнеться саме від батьків. І коли я зустрічаю 14-ти-, та навіть 10-ти річних, які кажуть: «В советском союзе было хорошо». ТА ОТКУДА ТИ ЗНАЄШ? «А бабуся сказала». Молодь живе очима і досвідом дорослих — і це печально.
Через назву хотіли передати, що тут відбуватиметься. Вирішили, що тут зростають. Тому «Теплиця» — зрощення здорової молоді, вирощування ідей
Через назву хотіли передати, що тут відбуватиметься. Вирішили, що тут зростають. Тому «Теплиця» — зрощення здорової молоді, вирощування ідей
Третє життя: фундамент для своїх
Своїх синів Ганна виховує так, як хотіла б, аби виховували її, — дозволяє проявляти себе. В першу чергу, дослухається, що насправді хочуть її сини. Старшому сину Гаріку, якому зараз 9, дозволяє брати участь у власних заходах.

— У 4 роки Гарік почав тусити з волонтерами. І зараз, коли беру його у відрядження, коментує наші ідеї: «Так, логічно. Так, дійсно, а чому б отут не зробити дискотеку. Так, винесіть колонку», — Ганна перекривляє Гаріка спеціально тоненьким, але з дорослою хрипотою голоском. — І це найкраще, що я могла дати своїм синами — здібність до вільної комунікації.

4-річному Леону Ганна дозволяє виплакатися, коли йому щось не подобається, готує салат в 10 вечора, бо саме в цей час Леон хоче їсти, і чекає, коли він істерично заховає вітаміни, які здаються йому солодкими, але більше однієї в день не можна.

— Ще одна з причин, чому займаюсь центром, — я розумію дітей. Коли у них проблеми, перекладаю на свій досвід, і думаю, що хотіла би зробити у цій ситуації, які мала б відчуття як дитина.
Життя 3,5
А проте, Ганна думала полишити «Теплицю», щоб стати місцевою депутаткою. На виборах у 2020 політики об'єднувалися, аби не допустити Нелю Штепу (колишня міська голова Слов’янська, яка підтримувала російські диверсійно-терористичні групи під час захоплення ними міста).

На навчальній зустрічі Ганну попросили розповісти, як вона буде відрекомендовуватися виборцям. Авдіянц без вагань почала говорити про свою роботу з молоддю, яка більше не збирається біля АТБ з пивом.

— А мені кажуть: «Аня, ти шо? Молодь кончена. Молодь бухає і оре під под'єздами у бабушок». Я починаю захищати їх, а мені кажуть, що треба переконувати, що «ми зробимо молодь кращою». Але вона і так нормальна! І про що мені з ними балакати?
У країні займаються молоддю у двох випадках: якщо ця молодь — або зірки, або вже на самому дні. А молодь, яка бунтує, яка має непорозуміння в сім'ї, нікому не потрібна
У країні займаються молоддю у двох випадках: якщо ця молодь — або зірки, або вже на самому дні. А молодь, яка бунтує, яка має непорозуміння в сім'ї, нікому не потрібна
Окрім подорожей та активностей, у «Теплиці» волонтери можуть поговорити з молоддю про їхні проблеми: нещасливе кохання чи вступ в університет. Не як психологи, а просто заради підтримки.

—У країні займаються молоддю у двох випадках: якщо ця молодь — або зірки, або вже на самому дні. А молодь, яка бунтує, яка має непорозуміння в сім'ї, нікому не потрібна. І молодіжні центри створені якраз для тих, хто шукає себе. Усі у підлітковому віці мають почувати себе потрібними. Ми в центрі потребуємо їх!

Ганна так і не продовжила боротьбу за крісло в мерії, бо зрозуміла, що значно ефективніша як активістка.

— Ми побачили, що молодь вміє робити щось своїми руками і кайфує від цього. І ми даємо їй ці можливості.

Це життя Ганна називає «безкінечністю».
Авторка: Юлія Бондар,
Горішні Плавні (Україна)
Поділитися:
Читайте також: