Змінювати світ, Щоб почуватися вільними

ПрайдХаб видно здалеку — біла стіна з муралом «Бути різними добре разом» перекрита надписом вандалів: «НЕ ЗНАЧИТЬ БУТИ ЗБОЧЕНИМ» . Дописане лише додає гостроти та правди: бути різними – справді, не збочення.

ПрайдХаб, розташований у напівпідвальному приміщенні, вже три роки – місце зустрічі Харківської ЛГБТ+ спільноти та дружніх до неї людей. Сходинки ведуть у затишний коридор: фіолетові лампи підсвічують бодіпозитивні картини на полотнах, стіни ком'юніті-центру рясніють стікерами та райдужними прапорами. Віра – одна із засновниць Хабу, з посмішкою та відмінною здатністю до багатозадочності одночасно спілкується з волонтерками, готує документацію, відповідає на мої запитання. Звичайна робота звичайного офісу одного ГО. І лише заґратовані вікна та вхідні двері нагадують про те, що тут може небезпечно.

За три роки свого існування Хаб пережив понад 30 нападів. Центр харківської ЛГБТ+ спільноти закидували яйцями та димовими шашками, вибивали шибки, фасад спотворювали ворожими написами, зривали заходи.

З вікон Віриної квартири видно флагшток із величезним українським прапором.
— Прокидаюсь і бачу його, засинаю та бачу, — каже Віра.

— Я чітко почуваюся українкою і прагну до того, щоб у моїй країні та в моєму місті була рівноправність. Щоб я відчувала себе вільною, і щоб усі люди довкола відчували себе вільними, з рівними правами та можливостями. В Україні я вдома. Хочеться міняти дім на краще.

Я прийшла вранці, Віра виконує вправи на розтяжку, стійку на голові, вправляється з гантелями. Гантелі, валик для гімнастики, каремат для спорту лежать яскравими плямами у спальні, виділяючись на тлі світлих відтінків квартири.

— Мені подобається, що тут так мінімалістично, немає зайвого. Це створює затишок, – ділиться Віра.

На холодильнику повна протилежність мінімалізму: паперові стікери для запам'ятовування англійських слів, райдужний прапор, малюнки та записки від дорогих серцю людей. Великими червоними літерами:

"Вірочка, ти – ДИВО", – записка від Олени, дівчини Віри

Вірі затишно і вдома, і у світі. Їй не треба нікого переконувати, що з нею усе гаразд.

— Я й так знаю, що зі мною все нормально. Але на рівні активізму я змушена доводити, боротися, змінювати — щоб усі люди довкола відчували себе вільними.

Віра працює у сфері IT. На її робочому столі два монітори та ноутбук.

– Як ти все встигаєш? Поєднувати активізм та роботу?

– Я як Ван Дам, який робить шпагат на двох фурах. Одна фура – ​​це активізм, інша – робота. Якщо щось одне йде не так, то втрачається баланс.

«НАША ТРАДИЦІЯ — ЦЕ СВОБОДА!!!» — іду всередині колони із трьох тисяч людей і чую, як натовп скандує цю фразу. Символічно, що ці слова звучать саме тут, на майдані Свободи. Мигцем бачу Віру, вона декламує в гучномовець кричалки, перемовляється з іншими організатор_ками та волонтер_ками.

З деяких вікон навколишніх будинків люди радісно махають учасницям та учасникам маршу, із закладів на проспекті Науки працівники виходять подивитися: їм цікаво. Є й ті, хто тицяє «факи» колоні, що проходить. Періодично крізь лави поліції вдається протиснутися агресивному чоловікові, який підбігає до колони та намагається вирвати прапори.

— Якщо людям не подобається щось, то це їхні проблеми. Я захищаю свої права, права людей, роблю все правильно.

Віра та її однодумці захищають свободу, поліція захищає їх.

На ХарківПрайд людей було приблизно втричі більше, ніж поліції. Взаємодіючи з поліцією, ми вчимося раціонально використовувати ресурси, щоб забезпечити більшу безпеку.

Прайд — це дуже багато неоплачуваної роботи, багато стресу і, зокрема, мого ресурсу, — каже Віра.

До Харкова Віра переїхала у 2000 році. Тоді в місті було мало інформації про ЛГБТ+, не кажучи вже про місця для зустрічей спільноти. За десять років багато що змінилося. Віра починала з низового активізму, зараз працює інституційно.

ППоступово змінюється і ставлення у місті до квір-ком'юніті, каже Віра:

— Цього року мене дуже вразила наші сапортери, які не є ЛГБТ+. Дуже вразили ті ком'юніті, які безпосередньо не пов'язані з нашим рухом, але підтримують та вийшли на ХарківПрайд. Це напевно новий рівень.

Те, що ми від роботи з ком'юніті перейшли до прайдів, — велике досягнення. Наступний крок — змінити законодавство, домогтися права шлюбної рівності. Від цього залежать наступні юридичні рішення: право на спадщину, відвідування партнера чи партнерки в реанімації, на усиновлення та удочеріння дітей.

Віра вірить, що це можливо, її впевненість передається мені.